13:31 

кольори

Vladlena3
правда останется сама собой независимо от нашей отчаянной веры в то, что мы хотим видеть
божбо кольори переливаються, а все одно залишається сірий, той що складається з білого та чорного... море, безкрайне море усього... так одна дівчина жила, мріяла, дружила, любила... вона обожнювала колір та запах неба... спілкувалася з сонячним промінням... перешептувалась з вітром через листя шелестіння... вона любила свою домівку, але їі було важко з людьми... тому вона завжди намагалася втекти, щось змінити... все її життя було присвячено руху, який підпорядковувався хаосу, який теж є порядок, але у забавному розумінні... головне, що вона вміла посміхатись... і плакати... ще вона відчувала людей.... ні, вона не розуміла, оте почуття рідко давало знання... вона просто відчувала смак, колір та запах емоцій, почуттів, стану... не знаю... така цікава субстанція бачилась їй... та одного разу до неї завітав дивний гість. він, щось казав про голуба, випущеного з рук, розповідав дивні історії та тримав її стан, бо він хотів далі летіти вниз у безодню... не зрозумло хто він, але він просто є. його пальці пахли апельсином, а тіло дощем, молоком, морем та бузком. вони танцювала вночі під дощем у скверах. бігали босими п`ятками по гарячому асфальту або теплому піску... та потихеньку її все менш тягло у ту безодню, бо він клав руку на серце та не лякав цим його, бо він обгортав ту живу душу, та заспокоював її... але одного дня він зник, його ніде не було чутно. та те сердце вбивалося у тривозі ... через пару днів він постукав у двері і зайшов через звичайнісінький поріг, бо сам вже зміг мати тіло. а в руках кульок з апельсинами


ця історія немає значення, але вона одна хто має хоч якесь значення...

@темы: заметки, дневник

URL
   

лучи восходящего солнца

главная